Усе почалося з обміну фотоплівкою.

Моя подруга зробила першу експозицію.

Коли плівка потрапила до мене, я не знав, що на ній було.

Я знав лише, що це були вікна.

Відчинені, прозорі, загадкові.

Я почав фотографувати поверх них, ніби блукав чиїмось сновидінням.

Мультиекспозиція стала способом перетинати невидимі пороги, де спогади, місця й особистості непомітно розчиняються одне в одному.

Її зображення і мої злилися в один спільний сон — той, що не належить повністю жодному з нас.

Я став мандрівником, який блукає незнайомими кімнатами й позиченими спогадами, намагаючись зберегти місця, що, можливо, існували лише доти, доки ми їх бачили уві сні.