Цей проєкт — мов спогад, якого ніколи не існувало. Це сон про тепло, яке завжди поруч, але ніколи не належить нам повністю. Проєкт знятий на прострочену плівку, що надала зображенням теплих жовто-помаранчевих відтінків — ніби сонце назавжди залишило свій слід на кожному кадрі.

У снах з'являється образ — дівчина в білому, сплетена з квітів і листя. Вона і є та Саммер — відлуння літа, примара тепла, що оселяється в пам'яті легкою серпанковою імлою, яка ще довго залишається в кімнаті після пробудження.

Частину сцен знято крізь скло, що спотворює зображення, перетворюючи його на міраж, який дедалі важче згадати. Так я досліджую ілюзорність тепла, яке ми зберігаємо у пам'яті, тугу за сонцем, що вже не зігріває, але продовжує жити у наших снах.