Jibun (自分) (джібун) — японське слово, що означає «я» або «себе». Проте його зміст виходить далеко за межі цього визначення. Воно не стільки про те, ким ти є, скільки про те, ким стаєш, коли залишаєшся наодинці із собою.

Це автобіографічний проєкт — дослідження власної ідентичності, сформованої втратою та пошуком внутрішнього світла.

Спочатку був Hikarishi (хікаріші) — чисте дитяче світло, що відкидало тінь, навіть не помічаючи її.

Потім з’явився Kagefumi (каґефумі) — японська дитяча гра, у якій наступають на тіні, доки зрештою власна тінь не поглинає все.

Тепер усе занурилося в темряву, і мені залишається або знову знайти це світло, або навчитися бачити в темряві.


Розділ 1 – Hikarishi (光視)


Hikarishi (光視) (хікаріші)— авторська назва, натхненна японським словом hikari (光), що означає «світло». Записана ієрогліфами світло (光) та погляд (視), вона може сприйматися як «погляд світла» — спосіб бачити крізь світло або, можливо, мить, коли саме світло дивиться на нас.

Ця серія — спогад про світло, яке колись жило всередині кожного з нас. Його бачили всі. Немов маленький світлячок, ти ніс його із собою, освітлюючи шлях і собі, і тим, хто був поруч. Це історія про дитинство, сповнене довіри, тепла та наївної віри у світ.

Світло на обличчі дитини — не лише символ внутрішнього сяйва, а й відсилання до наукового факту: людське тіло справді випромінює світло, однак воно приблизно у мільярд разів слабше, ніж здатне сприйняти людське око. Ми буквально світимося — просто не можемо цього побачити.

Через ці фотографії я досліджую невидиме світло, яке ми поступово втрачаємо, дорослішаючи. Але чи справді все має зануритися в темряву, щоб ми змогли засяяти знову?


Розділ 2 — Kagefumi (影踏み)


Kagefumi (影踏み) (каґефумі) буквально означає «наступати на тінь». Так називається традиційна японська гра, але її також можна сприймати як метафору — переслідування власної тіні, спробу наздогнати самого себе.

Ця серія — про спробу наступити на власну тінь. Про зустріч із тим, що завжди було поруч, але залишалося невловимим. Це занурення у внутрішню темряву, де пам'ять розчиняється, обличчя втрачають свої риси, а реальність тріскається, мов скло.

Це не просто візуальна деформація, а метафора внутрішнього перетворення. Дорослішання постає як процес руйнування й нового збирання себе, коли старі ідеали зникають, а крізь тріщини починає проростати новий погляд на світ. Кожна фотографія — це фрагмент колишнього «я», яке вже неможливо відновити таким, яким воно було. Водночас кожне зображення є актом опору, пошуком і тихою надією віднайти нову форму, здатну витримати темряву.

Kagefumi — це ніби опуститися на саме дно, щоб повернути своє справжнє «я». Це подорож від світла до тіні — і назад, уже зовсім іншою людиною. Не тією, що колись сяяла. А тією, що навчилася бачити у темряві.