Проєкт, що досліджує крихкість пам’яті та розмиту межу між реальністю й уявою. На тлі тривожного часу відчуття теперішнього поступово розчиняється, сни переплітаються з пережитим досвідом, а хибні спогади непомітно набувають форми.

Фотографії складаються у псевдоархів реконструйованої історії, створений із покинутих архівних світлин. Знайомі фрагменти складаються в паралельну реальність, що водночас здається близькою й чужою.

Зачинені двері стають метафорою переходу до прихованого, до підсвідомого. За кожними з них — інша версія пам’яті, інша можлива історія.

Зрештою проєкт перетворюється на роуд-муві крізь підсвідомість — подорож, у якій уже неможливо зрозуміти: запаморочення народжується всередині чи це світ повільно пливе за вікном автомобіля.

Проєкт залишає відкритим останнє запитання: наскільки ми можемо довіряти власній пам’яті?