«Ніщо не є досконалим, і ніщо не є вічним».

Цей проєкт досліджує крихку природу краси та тонку межу між тим, що залишається, і тим, що безслідно зникає.

Він почався зі зображень міфічних істот, створених штучним інтелектом, — світу, що існує лише в цифровому просторі. Згодом ці образи були повторно зняті на прострочену радянську плівку Тасма 1986 року за допомогою подвійної експозиції, повернувши цифрові творіння у фізичний, недосконалий матеріальний світ. Зерно, вицвітання та непередбачуваний характер плівки знову змінили їх.

На завершальному етапі тріщини й пошкодження стали невіддільною частиною зображення — не як декоративний елемент, а як ще один слід часу. Фотографії існують десь між реальністю та вигадкою, цифровим і матеріальним, збереженням і руйнуванням.

Як і все, що нас оточує, вони прекрасні саме своєю крихкістю.